На початку Другої світової війни військове керівництво Німеччини не приділяло особливої уваги спеціалізованим винищувачам протиповітряної оборони, вважаючи, що головну роль у захисті Рейху від ударів з повітря відіграє зенітна артилерія. Однак із початком масованих нічних нальотів британської авіації стало зрозуміло, що батареї важких зенітних гармат не можуть забезпечити ефективний захист наземних об’єктів. Для цього були потрібні спеціалізовані підрозділи нічних винищувачів та особлива тактика їх використання.
Оскільки спеціальних літаків для нічних бойових дій на той момент не було, Люфтваффе певний час застосовували стандартні бойові машини, пофарбовані в темний колір – як, наприклад, Bf 109E-4 зі складу Nachtjagdgeschwader 1 (1-а ескадра нічної винищувальної авіації Люфтваффе). Для далеких перехоплень британських бомбардувальників над територією Англії використовували спеціально переобладнаний варіант бомбардувальника Do 17, ця модифікація називалася Do 17Z-10 Kauz II. Літак оснащувався інфрачервоним прожектором, який допомагав знаходити ворожі літаки у нічному небі.
Також відомі випадки використання у якості нічних винищувачів літаків Fw 189А-1, що переобладнувалися спеціальним чином, отримуючи радар FuG 212 і додаткову гармату MG 151 для стрільби вперед-вгору.