Люфтваффе мало на озброєнні велику номенклатуру озброєння різних типів та різного призначення. Основними німецькими авіабомбами Другої світової війни були бомби масою 50, 250, 500, 1000, 1800 та 2500 кілограмів. Найбільш поширеними були фугасні бомби. Вони, у свою чергу, були тонкостінними, типу SC і товстостінними, типу SD, та мали бічні детонатори. Для зменшення глибини проникнення в землю та збільшення ударної хвилі деякі бомби могли оснащуватися кільцем у носовій частині. Також деякі бомби могли мати подовжені детонатори — так звані стержні Дінорта* (німецькою мовою – Dinort-stäbe), які призводили до вибуху бомби до того, як сама бомба торкнеться землі. Носіями бомб були як класичні бомбардувальники (наприклад, Ju 88 або He 111), так і штурмовики або винищувачі, на підвісці у яких могли бути розміщені бомби вагою до 500 кілограмів. Морська авіація, крім бомб, застосовувала також торпеди, використовуючи їх на різних театрах бойових дій – у Середземномор’ї, в Атлантиці та на Півночі Європи.