ударний гелікоптер США
Після закінчення Корейської війни з урахуванням її досвіду армією США були сформовані вимоги до нового багатоцільового гелікоптера. Розробкою зайнялися декілька компаній, у підсумку переможцем конкурсу стала Bell Helicopter зі своїм варіантом – Model 204, що отримав військове позначення XH-40. Перший політ прототипу відбувся 20 жовтня 1956 року, і згодом у війська надійшла його вже серійна версія під позначенням HU-1A та офіційною назвою Iroquois. Через початковий індекс HU-1 для цього гелікоптера швидко прижилося неофіційне прізвисько – «Huey». У 1962 році внаслідок уніфікації позначень назву було змінено на UH-1.
У 1962 році перші зразки Huey прибули до В’єтнаму, де у ході бойових дій виконували різні задачі – транспортування десанту та вантажів, евакуацію поранених, вогневу підтримку наземних підрозділів. Саме необхідність у спеціалізованому гелікоптері вогневої підтримки (їх ще називали «Gunships») викликала появу нової версії у лінійці UH-1. У червні 1965 року на озброєння підрозділів армійської авіації почали надходити гелікоптери UH-1C, які стали першими машинами родини Huey, спроєктованими виключно як спеціалізовані ударні вертолети. Для покращення льотних та маневрених характеристик UH-1C отримали нові потужні двигуни та більш широкі лопаті несучого гвинта.
Основним озброєнням UH-1C стала система XM21 із двома шестиствольними 7,62-мм кулеметами M134 Minigun та блоками 70-мм некерованих ракет. Завдяки своїй вогневій потужності та маневреності ці гелікоптери відігравали вирішальну роль у підтримці наземних підрозділів, зачистці зон висадки та нічних операціях. Загалом було випущено близько 750 одиниць цієї модифікації.