Вперше самохідні зенітні установки в німецькій армії з’явилися у Першу світову війну – це були бронеавтомобілі Ehrhardt і Krupp-Daimler, оснащені 77-мм гарматами. З розвитком авіації мобільні зенітні установки стали відігравати ще більшу роль в системі протиповітряної оборони наземних підрозділів.
Під час Другої світової війни Вермахт вже мав значну кількість різноманітних зенітних самоходних установок, оснащених як спареними кулеметами, так і автоматичними гарматами. На автомобілях часто монтували установки зі спаренними 7,92-мм кулеметами MG 34, які були призначені для захисту піхоти від літаків противника. Базою для таких установок могли бути автомобілі le.gl.Einheits-Pkw або Horch. Автоматичні гармати, у свою чергу, монтувалися у кузовах різних вантажівок, як колісних, так і напівгусеничних. Однією з таких машин була напівгусенична версія розповсюдженого у Вермахті вантажного автомобіля V3000S, що позначалася як Sd.Kfz.3b. У кузові встановлювалася автоматична зенітна гармата 2 см Flak 38, для ведення вогню борти автомобілю або відкидалися, або знімалися зовсім.
Самохідні зенітні установки активно використовувалися на Західному та Східному фронтах.