В 1941 році на озброєння Вермахту почала надходити самохідна реактивна система залпового вогню, оснащена мінами 28/32 cm Nebelwerfer 41. Одним із варіантів шассі для цієї системи був напівгусеничний бронетранспортер Sd.Kfz. 251/1. Найважливішою зміною у конструкції базового варіанту Sd.Kfz. 251/1 стало встановлення вздовж похилих бортів корпусу каркасних конструкцій, розрахованих на розміщення з кожного боку трьох пускових рам з ракетами. Замість десяти панцергренадерів у десантному відділенні броньованої машини розміщувався розрахунок із 3–4 солдатів.
Підготовка до стрільби вимагала значних фізичних зусиль. Бійці вручну піднімали й фіксували пускові рами на бокових кронштейнах, через велику вагу ракет та контейнерів перезаряджання самохідної установки було тривалим процесом. Для наведення у вертикальній площині від +5° до +40° використовувався підйомний механізм. Горизонтальне наведення здійснювалося розворотом корпусу всієї машини, а для точного орієнтування на броні капота закріплювалися два спеціальні штирі.
Головним призначенням цієї установки була вогнева підтримка танкових та панцергренадерських з’єднань на полі бою. За характерне моторошне свистіння реактивних мін під час польоту, схоже на гул пікіруючого бомбардувальника Ju 87, солдати охрестили машину «Stuka zu Fuß», тобто «Наземна Stuka» (Stuka на жаргоні німецької армії – це назва німецького пікіруючого бомбардувальника Ju 87).