Німецька РСЗО ІІ СВ
В 1929 році у Німеччині розпочалися роботи з розробки власної реактивної зброї, а у 1931 році при Військовому міністерстві створили спеціальний відділ, що займався цими питаннями. У 1940 році Вермахт вже мав 158-мм реактивні системи залпового вогню 15 cm Nbw 41 для безпосередньої вогневої підтримки наземних частин.
Згодом на озброєння надійшли більш важкі системи, що використовували 280-мм фугасні та 320-мм запалювальні турбореактивні міни. Ці потужні боєприпаси, що мали вагу приблизно у 80 кілограмів, могли летіти на відстань близько 2-х кілометрів та мали проламувати оборону противника у полі або у місті. Для підвищення мобільності пускові установки монтувалися на різних шассі.
Подібна реактивна система залпового вогню була створена й на базі бронетранспортера Sd.Kfz. 251. Вона мала по три дерев’яні чи металеві рами з реактивними мінами з кожного борту, наведення у вертикальній площині здійснювалося зміною кута нахилу рам, а у горизонтальній — поворотом усієї установки. Пуск снарядів здійснювався за допомогою електричного дистанційного запалу.
На жаргоні німецьких солдатів ця установка отримала назву Stuka zu Fuß, тобто «Наземна Stuka» (Stuka на жаргоні німецької армії – це назва відомого пікіруючого бомбардувальника Ju 87).