Під час Першої світової війни позиційний характер бойових дій та висока насиченість бойових порядків кулеметами та швидкострільною артилерією змусила шукати шляхи індивідуального захисту солдатів. В німецькій армії таким захистом стали панцирі, виготовлені з багатокомпонентної сталі. Випуск цього бронезахисту, відомого також як Grabenpanzer, розпочався навесні 1916 року. Вага цих панцирів сягала близько 10 кг, а ії товщина броні була близько 3 мм. Конструкція складалась з чотирьох пластин, з’єднаних поміж собою ремінцями, що в свою чергу надавало бронезахисту певної рухливості. Grabenpanzer досить ефективно захищав від пістолетних куль та осколків снарядів, та частково – від куль, випущених із гвинтівок. Випуск цієї броні продовжувався до кінця війни, а кількість випущених комплектів за деякими даними досягала близько 500 000 екземплярів.