У травні — вересні 1939 року в небі над монгольською річкою Халхін-Гол відбувалася масштабна повітряна битва, в якій брали участь сотні літаків японських та радянських ВПС*. В повітрі над порівняно вузькою (шириною до 70 кілометрів) ділянкою фронту відбувалися сутички між близько 900 радянськими літаками, яким протистояли приблизно 400 японських. Початковий етап боїв у травні виявився невдалим для радянської авіації – вона зазнала відчутних втрат.
Головною причиною були чудова майстерність японських пілотів та гарний технічний рівень їх винищувачів Nakajima Ki-27. Завдяки своїй максимально полегшеній конструкції цей літак мав просто феноменальну горизонтальну маневреність. Основу ж радянських ВПС того часу складав винищувач-моноплан І-16 (зокрема, модернізований тип 18 з двигуном М-62), що поступався Ki-27 в горизонтальній маневреності, проте мав перевагу у швидкості.
Поступово радянські пілоти навчилися уникати горизонтальних віражів, використовуючи тактику «вдарив — відійшов». Важливу роль відіграло й застосування винищувачів-біпланів І-153 «Чайка», які, у свою чергу, хоча й поступалися І-16 у швидкості, проте мали надзвичайну маневреність та відмінну швидкопідйомність. З часом радянські ВПС, використовуючи свою чисельну перевагу, завоювали панування у повітрі. Досвід повітряних боїв на Халхін-Голі виявив проблеми, які існували в радянських та японських ВПС, та став причиною їх масштабних реформ напередодні Другої світової війни.